Національна дитяча спеціалізована лікарня МОЗ України
“Ми не маємо права плакати перед пацієнтами – ми маємо допомагати та рятувати”, – каже завідувачка Центру медико-психологічної, соціально-реабілітаційної допомоги НДСЛ «Охматдит», кандидат психологічних наук, психолог вищої категорії Олена Василівна Анопрієнко.
Як працює Охматдит в воєнних умовах, з якими психологічними травмами прибувають діти, як справляються лікарі, – Олена розповіла виданню Vogue Ukraine.
Сьогодні до пацієнтів нашої лікарні прибув надзвичайний гість — це пес Патрон, який служить у ДСНС України. Він щодня допомагає своєму господарю-рятувальнику у боротьбі з вибухонебезпечними наслідками воєнних дій. За час війни Патрон став справжнім талісманом чернігівських піротехніків.
Чотирилапий друг завітав до маленьких українців і українок, що лікуються в Охматдиті, аби розповісти їм про актуальні загрози безпеці дітей та як необхідно діяти при надзвичайних ситуаціях. Команда рятувальників ДСНС провела для дітей майстер-клас та підготувала подарунки для малюків.
Війна неодмінно завершиться і кожен хлопчик та дівчинка, які нарешті зможуть вільно гуляти улюбленими вулицями, мають знати, що ворог лишив після себе чимало підступних “подарунків”. Саме тому, фахівці з запобігання надзвичайним ситуаціям ДСНС і провели цей важливий безпековий захід. Окрім корисних знань учасники також отримали чимало задоволення від спілкування з такими лекторами.
ДСНС нагадує: «Великі герої необов’язково великі, а от вибухонебезпечні предмети обов’язково небезпечні». Тому повторюють: якщо ви побачили боєприпас, залишки снарядів чи ракет, розтяжки або ж взагалі підозрілі предмети, які знаходяться там, де не мають бути — телефонуйте 101 або 102.
Пам’ятайте! Кожного разу, коли ви не дотримуєтесь правил безпечної поведінки із вибухонебезпечними предметами — десь на Чернігівщині засмучується один Патрон.
Уперше за час повномасштабної війни Україні вдалося повернути з окупованої території так званої «ДНР» двох діток. Кіра Обединська втратила батька в Маріуполі, а мама померла, коли їй було менше місяця. А в Іллі Матвієнка мама була поранена в голову під час бомбардування Маріуполя.
І Кіра, і Іллюша були поранені в Маріуполі, тож вже тоді дітей-сиріт вивезли до лікарні окупованого Донецька і був великий ризик, що їх відправлять далі до Росії на всиновлення, йдеться в ТСН. На щемливих кадрах повернення дітей додому до рідних Ілля не ходить, бо має масоване поранення ноги, а Кіра весь час тримає дідуся за руку, який сам не міг повірити, що вдалося визволити онуку.
Кіра з батьком і його дівчиною після повномасштабного вторгнення намагалися вижити в Маріуполі. Її тата — чемпіона України з водного поло Євгена Обединського вбили окупанти. Це трапилось на очах у 12-річної дівчинки. «Там істерика була сильна, її не могли заспокоїти, Кірі сказали, що тата поховають, але там неможливо, там був обвал», — розповідають про трагічні події рідні дівчинки.
Після цього Кіра разом з іншими дітьми і дорослими вибиралися зі зруйнованого міста пішки і підірвалася на розтяжці, дівчинку посікло осколками. Вона вже не пам’ятає як, але їх підібрала попутка і довезла до окупованого Мангуша. У тамтешній лікарні не могли витягнути осколки, тож дитину переправили до Донецька.
У Іллі схожа історія, але він не хоче про неї говорити, за нього переповідає бабуся. Ілля з мамою Наталею втікали від бомбардувань в Маріуполі і потрапили під обстріл. Маму поранило в голову, а Іллі розірвало ногу. Мама змогла дотягнути 10-річного сина до будинку знайомої. Поранені, вони лежали, обіймаючись на дивані, аж поки сусідка не зрозуміла, що у Наталі вже не б’ється серце. «Ми лежали вдвох з мамою, прийшла тьотя Валя, помацала, пульсу вже немає, вона забрала мене. А на наступний день прийшли військові», — переказує слова хлопчика бабуся.
Російські військові переправили Іллю до окупованого Новоазовська, а звідти до Донецька. Спочатку лікарі говорили про ампутацію ноги. «Йому хотіли спочатку відрізати ногу, та він усе це чув, він був у свідомості, а потім подивилися, у нього функціонує нога», — каже бабуся.«Коли це трапилося, я терпів, коли мені робили операцію, мені не робили наркоз, я терпів», — розповідає Ілля.
Відтоді, як бабуся дізналася, що Ілля в лікарні Донецька, вона почала за нього боротьбу, а за Кіру змагався дідусь. Місяць ці дві родини просиналися і засинали з думкою, як повернути дітей назад. За цю історію взялися Офіс президента, Міністерство з реінтеграції окупованих територій. Переговори тривали на найвищому рівні з Москвою, а посередники були з інших країн. Але ризики, що Кіру й Іллю відправлять вглиб Росії і віддадуть на всиновлення, як сиріт, були надзвичайно високі. «Там питання стояло на дні, минулої п’ятниці дітей вже хотіли вивезти в невідомому напрямку, і це було емоційно зворушливо, я вимагала, щоб діти залишалися в Донецьку», — розповідає Ірина Верещук.
Вона каже, що в цій ситуації спрацювало кілька факторів: українська сторона знала, де фізично перебувають діти, родичі швидко оформили опікунство. На час воєнного стану процедуру максимально спростили і прискорили, але найважливішим було те, що рідні були готові виїхати на окуповану територію і забрати дітей особисто. «Весь цей час, коли йшли перемовини на найвищому рівні, діти не знали, коли до них дістануться їхні близькі. В тій лікарні і у Кіри, і в Іллі трапилася істерика — вони казали, що вони нікому не потрібні, бо до них ніхто не їде», — додає Верещук.
Та рідні робили все можливе заради онуків. Бабуся Іллі подолала шлях території 4 держав, аби дістатися до онука. «З Києва на поїзді до Польщі. Із Польщі літаком до Туреччини, з Туреччини до Сочі, з Сочі літаком до Москви, там сказали чекати, а ви ж знаєте, це все на нервах», — пригадує жінка.
Таким самим шляхом діти з рідними поверталися до України. Їх доправили на лікування до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». У день приїзду в Іллі був день народження — 10 років. І хоча торта зі свічками в нього не було, до Іллі на день народження прийшов президент із подарунком.
А бабуся в цей день чекала на головний подарунок від лікарів — вони обстежили ногу Іллі і попри величезне ушкодження задньої поверхні стегна, він може рухати пальцями ноги, а це означає, що функція збережена й Ілля зможе ходити після тривалого лікування. «Рани там теж всі непогані, тож з днем народження», — кажуть медики.
Ілля справжній боєць і дуже комунікабельний, коли довкола багато людей. Але коли він залишається наодинці, то його настрій погіршується. Бабуся каже, тепер її завдання — відігріти Іллю обіймами. «Ось знаєте, коли серце розбите, а потім воно раз і з’єдналося, бо це рідне, розумієте», — каже бабуся.
Кіра, коли поверталася до України, весь час перепитувала у дідуся, чи у Києві не чути вибухи, чи там не стріляють. Олександр Петрович постійно запевняє дівчинку, що вона в безпеці. А ще розуміє, що говорити про її тата з нею ще зарано. Тіло його сина досі залишається під завалами їхнього будинку в Маріуполі. «Про тата вчора почала розмовляти у поїзді, вона почала плакати, я зрозумів, що не треба говорити», — каже чоловік.
Кіра весь час тулиться до дідуся і не відпускає його й на крок, весь час обіймає і хоче додому. Після завершення лікування в Охматдиті, їхній дім тимчасово буде в Чернівцях, бо їхнього рідного міста більше не існує.
До Росії за час повномасштабної війни насильницьки вивезено 5 тисяч українських дітей. Та обійми цієї малечі із рідними — свідчення того, що навіть у безвихідній ситуації треба боротися за повернення маленьких українців додому. «Треба боротися, треба боротися, тут нічого іншого не залишається. Нічого немає неможливого», — переконані рідні дітей.
Президент України Володимир Зеленський завітав в «Охматдит» та відвідав двох дітей-сиріт із Маріуполя, яких вдалося повернути в Україну, а також нагородив лікарів державними нагородами.
Володимир Зеленський побував у Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит». Він відвідав двох дітей-сиріт із Маріуполя, яких російські окупанти вивезли з міста, але їх вдалося повернути й передати під опіку родичам.Унаслідок активних бойових дій у Маріуполі Ілля Матвієнко та Кіра Обедінська втратили батьків. Діти зазнали поранень різного ступеня важкості. Окупанти вивезли їх на непідконтрольну Україні територію.
Повернення дітей стало можливим завдяки системній злагодженій роботі всіх відповідних органів влади. Президент тримав це питання під постійним контролем.«За дітей ми переживаємо найбільше. Діти – наше майбутнє. Ми будемо боротися за кожну українську дитину, щоб усі повернулися додому», – заявив Глава держави.У лікарні Володимир Зеленський поспілкувався з Іллею Матвієнком, якому цього дня виповнилося 10 років, та його бабусею. Мати хлопчика загинула під час бомбардування Маріуполя російською армією.
Також Президент завітав до 12-річної Кіри Обедінської. Її батько Євген Обедінський, неодноразовий чемпіон України з водного поло та колишній капітан національної збірної, загинув у Маріуполі. Мати давно померла. Її дідусь, заслужений тренер України з водного поло Олександр Обедінський після початку російського вторгнення тимчасово мешкає в Чернівцях, а наразі перебуває з онучкою в лікарні.Глава держави також зустрівся зі спеціалістами «Охматдиту» і вручив їм державні нагороди.Державні нагороди отримали:
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №279/2022 щодо нагород: https://www.president.gov.ua/documents/2792022-42289
«Дякуємо за вашу щоденну важливу працю, за порятунок життів українців. Ви теж перебуваєте на своєму фронті, як і наші військові», – наголосив він.
Деталі візиту Президента в Охматдит.
Із перших днів повномасштабного російського вторгнення у роботі лікарні відбулося багато змін. Більшість відділень хірургічного профілю змінили своє місце розташування — переїхали у Новий корпус лікарні. Тепер він працює на повну потужність.
«У Новому корпусі Охматдиту загалом існує 11 сучасних операційних. Вже запрацювало нове операційне відділення, де передбачені можливості для надання високоспеціалізованої хірургічної допомоги»,— ділиться медичний директор НДСЛ «Охматдит» Сергій Сергійович Чернишук Serhiy Chernyshuk.
На окремому поверсі організовано відділ для гнійно-септичних операцій. Він призначених для оперування пацієнтів з супутніми інфекціями чи запаленнями, окремо від «чистих» операцій. Ще три операційних, які почали свою роботу у перших день війни, продовжують функціонувати у відділенні Emergency. Вони призначені для проведення невідкладних операцій найтяжчим пацієнтам, яких небезпечно пересувати навіть у межах корпусу.
«У сучасних операційних вже працюють абдомінальні та торакальні хірурги, щелепно-лицеві та мікрохірурги, ортопеди, гінекологи, нейрохірурги, проводяться хірургічні втручання новонародженим»,— ділиться завідувач операційного відділення Ігор Наумович Мірочник @Ігор Мірочник.
Відкриття нового корпусу, зокрема запуск роботи надсучасних операційних, дозволить покращити результати роботи, бо тепер лікарі працюють в якісніших умовах та з новим устаткуванням. Також, через збільшення кількості операційних, наші фахівці зможуть проводити більше хірургічних втручань та врятувати більше життів.
Під час війни робота усіх лікарів Охматдиту сконцентрувалась в одному місці — у новоствореному відділенні Emergency. Його облаштували за перший день війни: обладнали три операційних, забезпечили реанімаційними ліжками. Усе в одному безпечному місці — аби максимально пришвидшити час діагностики та надання медичної допомоги пацієнтам.
Лікарня Охматдит завжди надавала допомогу дітям цілодобово, воєнний час не став виключенням. У Emergency забезпечили цілодобове чергування лікарів. Так постійно на приймальному відділенні знаходяться щонайменше 7 спеціалістів: два хірурги, педіатр, спеціаліст, що сортує пацієнтів за тяжкістю поранень, спеціаліст Центру радіології, що забезпечує пацієнта усіма діагностичними дослідженнями, анестезіолог та відповідальний за забезпечення компонентами крові. Після первинної консультації, до цих лікарів підключаються вузькопрофільні спеціалісти, які постійно знаходяться у лікарні.
Цілодобово працюють і спеціалісти лабораторії, медики Центру крові, медсестри. Психологи надають допомогу пораненим та їх сім’ям 24/7. При потребі до спеціалістів під’єднуються неврологи, окулісти, щелепно-лицеві хірурги, ортопеди, абдомінальні хірурги, торакальні хірурги, нейрохірурги, мікрохірурги, педіатри та чимало інших спеціалістів. Також до відділення приїздять швидкі допомоги з невідкладними пацієнтами, звертаються педіатричні хворі. Під час війни хвороб не меншає, а діти так само потребують медичної допомоги.
Час став для лікарів найдорожчим ресурсом. Завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії з ліжками екстракорпоральної терапії і виїзною бригадою НДСЛ «Охматдит», лікар анестезіолог-реаніматолог Андрій Висоцький розповідає: «Рекордно-швидкий термін, за який вдалося діагностувати пораненого та відправити його в операційну склад 13 хвилин. Саме стільки часу минуло від тоді, як пацієнта завезли до лікарні, до моменту, як за ним зачинилися двері операційної. За 13 хвилин лікарі провели усі необхідні обстеження, зробили УЗД-огляд, рентген, взяли необхідні аналізи, встановили діагноз та підготували операційну. У пораненого були множинні травми та проникаючі поранення».
Завдяки роботі спеціалістів Центру радіології, УЗД-дослідження, КТ голови, рентген пораненим проводять одразу на приймальному відділенні, що пришвидшувало діагностику пацієнтів. Також до роботи в Охматдиті долучилися спеціалісти відділення реанімації та анестезіології Київської міської дитячої клінічної лікарні №1. Дякуємо колегам за спільну роботу!
Під час війни наші медики надають допомогу як дітям, так і дорослим. Найменшому пацієнту, що отримав поранення через війну, був лише місяць від народження, найстаршому — 83 роки. Лікарі продовжують працювати з усім спектром хвороб та травм. Пацієнти поступають до Охматдиту з різних регіонів України. Окрім звичайних хвороб, лікарі рятують дітей з мінно-вибуховими травмами, вогнепальними пораненнями, критичними кровотечами, надають допомогу людям з ампутованими кінцівками. Спеціалісти лікарні Охматдит продовжують свою роботу та боронять медичний фронт України.
«Ми не могли уявити, що нам доведеться рятувати дітей з військовими травмами», — як один говорять лікарі Охматдиту. Їм не звикати боротися за життя маленьких пацієнтів, але витягати з них кулі та уламки доводиться вперше.
За часів війни спеціалісти Охматдиту врятували десятки життів. З початку повномасштабного російського вторгнення наша лікарня надавала медичну допомогу не тільки дітям, а й рятувала дорослих. Постійна робота в операційних, цілодобові чергування, прийом поранених у будь-яку годину доби стали для медиків ще тим випробуванням на міцність.
Лікарі та медсестри кажуть, в них немає часу для смутку та жалю. Бо в розпачі, вони не зможуть рятувати поранених, життя яких в небезпеці. Наші спеціалісти зібрані та готові професійно виконувати свою роботу 24/7. Ми ж вклоняємося перед усіма нашими лікарями, які боронять медичний фронт.
«Маргарита, Матвій і Клим» — ці імена Олександр не може вимовити без сліз. Це його дружина та двоє синів, дев’яти і чотирьох років. Усі вони загинули, коли намагалися евакуюватися з Бучі. Олександр отримав важке поранення, йому ампутували ногу.
Родина Олександра переїхала до Бучі у 2014, коли до їх рідного Донецька прийшов «русский мир». Тоді вони втекли до Київської області усією великою родиною: з батьками Олександра та сім’єю брата. Тут вони будували своє нове щасливе життя. Народили другого сина. Старший, Матвій, пішов до школи, був відмінником.
З початку повномасштабного російського вторгнення родина залишилася в Бучі. Не могли кинути дідуся — він паралізований. Понад тиждень жили у підвалі. Газу та централізованої води не було, їх врятувала криниця у дворі. Обстріли були постійні, тож родина вирішила тікати.
6 березня вони разом з сусідами зібрали речі та виїхали з дому. Олександр розповідає, пересувалися машинами повільно, аби не наразитися себе на небезпеку. Проїхали 300 метрів — і росіяни відкрили по ним обстріл. Цивільні машини обстріляли з двох БМП. «Дітей вбили одразу, я встиг обернутися на них — вони були мертві. Я глянув на Риту, вона щось мені відповіла і все… вона також мертва»,— згадує крізь сльози Олександр.
Чоловіку сильно поранило ногу, її частину майже відірвало, розповідає він. Машину сусідів також розстріляли, водій загинув на місці. Його дружина і кума змогли втекти з під атаки та заховатися в лісі. Коли ворожі БМП поїхали, Олександра врятували перехожі та довезли до ближньої лікарні. Там чоловіку ампутували ногу. Далі доправили до Охматдиту. Тут чоловік переніс ще не одну операцію.
Розстріляну родину Олександра знайшов сусід через тиждень після трагедії. Він самостійно похоронив Маргариту та двох синів у Бучі.
“My family was killed in front of me”: 41-year-old Alexander lost his family during the evacuation from Bucha
“Margarita, Matthew and Klim” – Oleksandr can’t say these names without bursting into tears. Those are the names of his wife and two sons of age nine and four. They all died while trying to evacuate from Bucha. Oleksandr was seriously injured himself, and his leg was amputated.
Oleksandr and his family moved to Bucha in 2014, when the Russians occupied his native Donetsk. Oleksandr fled to the Kyiv region with his extended family: both Oleksandr’s parents and his brother’s family came with them. In Bucha, they built their new happy life. Oleksandr and his wife had another baby. The eldest son, Matthew, was a model student at school.
From the beginning of the full-scale Russian invasion, the family has been staying in Bucha. They didn’t want to leave their grandfather who was paralyzed. The family lived in the basement for more than a week. They were living without gas or water, but fortunately, they has a well in the yard. But the shelling hasn’t stopped for a moment, so they finally decided to flee.
On March 6, they and their neighbors packed their staff and left the house. Oleksandr says they were driving very slowly so that it was clear that they were civilians. The family managed to drive only 300 meters when the Russians opened fire on them. The civilian cars were shot at by two infantry combat vehicles. “The children were killed at once, when I turned around to look at them, they were already dead. I looked at Rita, she said something to me and then — that’s it… she also died,” Oleksandr says crying.
The man’s leg was severely injured, part of it was almost torn off, he says. Their neighbors’ cars also came under fire, and the driver died on the spot. His wife and godfather managed to escape from the attack and hide in the woods. When the Russian infantry combat vehicles left, people passing the scene saved Oleksandr and took him to a nearby hospital. Oleksandr’s leg was amputated. Then he was taken to Ohmatdyt. The man underwent numerous surgeries.
A week after the tragedy, Oleksandr’s neighbor found the bodies of Oleksandr’s wife and two sons and buried them.
Майя Іванівна працює в Охматдиті 35 років. Вона — шеф-кухарка. Усі ці роки годує пацієнтів лікарні. Під час війни харчоблок забезпечує їжею не тільки пацієнтів, а й їх батьків, лікарів та усіх співробітників, які цілодобово працюють в Охматдиті. Загалом це понад 700 людей.
Аби усіх нагодувати, кухарі починають працювати з п’ятої ранку, а закінчують об одинадцятій ночі. Раніше їх робочий день починався о 6:00 і тривав до 19:00. За часів війни співробітників на харчоблоку стало менше, а кількість порцій, яку мають готувати кухарі, збільшилася. Тож, якщо поспати вдається 6 годин — це щастя, каже шеф-кухарка.
Разом з кухарями працюють і дієтсестри, які прораховують енергетичну цінність кожної страви, і працівники продовольчого складу, які цілодобово приймають та запасають продукти. Разом вони утворюють єдину систему, що забезпечує харчування для всієї лікарні.
Щодня на кухні працюють 7 жінок. За день вони жарять 150 літрів омлету, варять 250 літрів супу, ліплять 700 пиріжків — і це лише частина з меню. Допомагають їм волонтери, які привозять частину обідів. Ми дякуємо усім ресторанам та волонтерам, які привозять їжу для Охматдиту. Дякуємо нашим чудовим кухарям, які невпинно готують для усієї лікарні.
Матеріали підготовлено на основі лекції Анопрієнко Олени Василівни — кандидатки психологічних наук, завідувачки Центру медико-психологічної, соціально-реабілітаційної допомоги НДСЛ «Охматдит» в рамках проєкту «Кризова психологічна допомога дітям, які пережили психотравмуючі події війни». Завантажуйте, зберігайте, поширюйте.
