При перев’язці Марина зажмурює очі — не через біль, вона просто не хоче бачити свою ніжку. Дівчинці усього 5 років. Вона справжня «пацанка», кажуть родичі. Марина обожнює грати в футбол та кататися на самокаті. Навіть вміє самостійно його лагодити. Вдома у Марини є 8 котів. Кожного вона пам’ятає на ім’я. Через війну дитина втратила одну з ніг та залишила мрії стати перегонницею.
Війна прийшла до їх рідного містечка Херсонської області через 2 тижні від повномасштабного російського вторгнення. Селище потрапило під російську окупацію. Мама дівчинки Наталя розповідає, вони жили без світла, газу, води, зв’язку. Їли запаси продуктів, сусіди готували на багатті, родині ж пощастило — у них був газовий балон. Втім будинок великої родини знаходився в облозі, з усіх боків їх оточили росіяни. Жінки навіть боялися виходити за хвіртку.
За два місяці в облозі уся родина навчилася розрізняти вибухи: будь-то літаки, гради, міномети. «Моя дитина каже: ”о, це вихід, зараз буде прихід”. Навіть 5-річна Марина розрізняє ці звуки»,— розповідає мама Наталя. Увесь цей час навколо них точилися запеклі бої. В селі були і поранені, і убиті.
2 квітня також були мінометні обстріли. Підвалу в будинку родини не було, тож ховалися у найбільш захищеній кімнаті посередині будівлі. Але снаряд потрапив саме в неї: залетів через кришу. У кімнаті було 8 людей. Марина та її мама постраждали найбільше. Дівчинці майже відірвало ногу, а мамі численними осколками пошкодило нижні кінцівки. Обидві зтікали кров’ю.
Дідусь зміг витягти онуку з під завалу. На щастя, росіяни не забрали у сім’ї машину, як робили це в сусідів. Тож поранена родина якнайшвидше намагалася дістатися до найближчої лікарні. У їх містечку лікарню розбомбили, тож довелося їхати за 40 кілометрів від дому. Весь час обстріли не припинялися. Марина декілька раз втрачала свідомість. На блок-постах машину також намагалися розстріляти, але родині пощастило.
Першу медичну допомогу Марині надали українські воїни: зробили знеболюючий укол та пов’язали турнікет. Також викликали броньований реанімобіль. Так дівчинка змогла дістатися до Криворізької лікарні №8. Маму ж доправили в інший медичний заклад. Понад 3 тижні вони не бачили одна одну.
Марині ампутували ногу вище коліна, втім врятували життя. 6 днів дівчинка знаходилася в реанімації, постійно звала маму, яка лежала в іншій лікарні. Поруч з дитиною завжди була її тітка, яку вона не відпускає від себе досі. У перший день, коли Марина прийшла до тями та побачила рідну людину, сказала: «А ти знаєш, що у мене більше немає ніжки?». Тітка розповідає, Марина багато плакала та питала: «Чому я? Чому в наш дім залетів снаряд? Чому мені відірвало ногу?».
У лікарні Кривого Рогу Наталі зробили 2 операції. Був ризик, що жінці також ампутують ногу, втім лікарям вдалося зберегти нижні кінцівки. Наталі ампутували один палець на нозі. Поки жінка не може ходити. 25 днів родина лікувалась у Кривому Розі у різних лікарнях. Тепер мама і донька нарешті побачили одна одну. Завдяки співпраці медиків, Микола Кулеба, Save Ukraine / Спасемо Україну маму з дівчинкою було доставлено в Охматдит. Вони продовжують своє лікування у відділенні ортопедії та травматології НДСЛ «Охматдит».
Бабуся та дядько дівчинки досі залишаються в окупованому містечку на Херсонщині. Зараз там продовжуються активні бойові дії. Єдине бажання 5-річної Марини зараз: «Я хочу, щоб це більше ніколи не повторилося».
